Скажи мені! (Чужа)

«Толерантність зобов'язує». Втім, головне не форма, а зміст: форма завжди творча, зміст завжди суб'єктивний — себто такий, у якому проявляється людська свобода. А людська свобода — «цінність у собі», тож будь-яка форма критики повинна тавруватись як недопустима в культурній бесіді. Ба більше: як прояв «нецивілізованості». (Помахати пальчиком, пригрозити виправними тренінгами).

Пані Лілія, повністю з вами згоден, «Вкурсі» не «В контакте». Хтось запросив пана Мішу у «Вкурсі» або якимсь чином він дізнався про «Вкурсі» і зареєструвався. Достеменно невідомі його цілі — неповне розуміння, в яку спільноту він потрапив, ведення певної гри, бажання висловлюватись саме так, чи банальне, але щире бажання привернути увагу і знайти друзів. Якщо його блог не відповідатиме стандартам «Вкурсі» — адміністрація знайде вихід. Якщо він не знайде свою цільову аудиторію — він сам знайде вихід. Для відсіювання тих, хто хоче перетворити «Вкурсі» на попсову соціальну мережу, найефективнішим бачу, — не звертати увагу — жодних коментарів, жодних оцінок і процес відпадання не забариться. Цікаве наступне, вся ця ситуація зачепила нерв, який зараз щемить майже у всіх — толерантність. І нагадала мені блог пані Діонісії Керничної «Що вони роблять в університеті? або Право на деградацію». Так, хлопчині десь 21 рік, із сільської місцевості, щось його блог не в ті двері, толерантним вирішенням бачу — написати приватне повідомлення з питанням про те, чи відомі йому цілі і мета «Вкурсі», чи це в нього фішка така і після відповідей робити висновки. Я щиро поважаю пана Андрія і ви з паном Ігорем теж справляєте враження розумних людей. Та ваші коментарі, з точки зору психологічного аналізу, вимальовують наступне ставлення — Ми тут такі дорослі, серйозні і розумні зібралися, а воно малятко нерозумне причепитися хоче, не знаючи до якої спільноти — старшокласники беруть на сміх молодших. Я нічим не кращий, перечитав, ще до появи коментарів і обрав своє — не звертати уваги. Чому ж тепер зайняв позицію такого собі адвоката? Справжнє інтелектуальне середовище в Україні невпинно вимирає. Як цьому протидіяти? Брати під шефство випадкових людей і ліпити з них гігантів наукової думки — не кожному це дано, не кожен хоче бути таким собі Пігмаліоном і не кожен випадковий схоче бути неофітом…
Я завжди згадую тих, кого для себе називаю Вчителями з великої літери — Буркут, Дмитренко, Мармазинська. Приниження і висміювання не дуже розумних студентів — ніколи, буття класним для виокремленої когорти розумників та тонке і влучне кепкування з не дуже розумних студентів — ніколи. Благородність, тактовність, поміркованість і щире бажання розвинути особистість і її бажання до саморозвитку і самовдосконалення — так, це про них. Є певна причина чого людина зайшла у аудиторію де ви читаєте лекцію чи ведете семінар. Підійдіть до неї і не на загал спитайте про її мету. Дізнавшись, порадьте, знову ж не на загал, вибачте, вам не в цю аудиторію або утримайтесь поки-що від питань, коментарів і висловлення, щоб не бути осміяним. Є бажання присідайте, послухайте, наберіться досвіду і потім спробуєте висловитись, не обіцяю допомоги, але в нашій спільноті точно є ті хто вам допоможе — так, це по Їхньому…
Типи реакції у відповідь передбачувані — негативна, позитивна, відсутня і неочікувана. Та важливе вже не це. Повага до самого себе, повага з боку інших, рівних тобі і вищих за тебе, повага з боку тих, котрі ще на шляху до твого рівня. І думка про те, що «Вкурсі» — це не ще одне місце-прихисток пихатих інтелектуалів, які упиваються своєю розумністю і посміюються над не дуже розумними, а спільнота тактовних і думаючих людей. Людей, на яких хочеться бути схожими.Людей, до рівня яких мріють дотягнутися практично всі, хто мав змогу поспілкуватись з ними. Людей, що вміють легко знайти спільну мову із представниками села і міста. Людей, яких згодом можна буде назвати Вчителями…

Головне, що це сталось))))