Мати і син, або Кримська війна

Не плачте мамо бо я мушу
Від війни Вас захистити
Віддам своє тіло й душу
Щоб Росію зупинити

Проводжала сина мати
Воювати у далекий Крим
Зажурилися Карпати
А у небі було чутно грім

Годувала і ростила
Недоспала довгі ночі
А тепер на смерть пустила
Свої виплакавши очі

На дорогу хрестик дала
Щоби від біди його беріг
Щоби лиха доля обминала
І живим вернувся на поріг

Біля Тячівського військкомата
Обняла востаннє сина 
Дали в руки автомата 
І солдат повезла машина 

З того часу стало 
В Углі сумно й тихо 
Бо наших хлопців не мало 
Забрало теє лихо 

Жінка вдома діточки маленькі 
Їм тепер би тільки жити 
Та за Україну-неньку 
Мусять свою голову ложити 

Куля — дура і не вибирає 
Молодого чи старого 
Від неї кожен помирає 
В кожного своя дорога 

Ой не шле син телеграми 
Не дає про себе звістки 
Серце розривається у мами 
І гіркі сльози у невістки 

Чи живий а чи не може 
Він про себе дати знати 
Бережи його від горя Боже 
Молиться за сина мати 

З Криму йде на Закарпаття 
Цинкова домовина 
Одягне невістка чорне плаття 
І мати поховає сина 

Він був мамина надія 
У сім'ї дитина єдина 
Про його героїчні дії
Про нього пам'ятає Україна


Автор: Стан Міша, с. Угля, 23 березня 2014 р.